Вікторія Тєряєва: «Зараз важче стати блогером, але реально»
Вікторія – блогерка з аудиторією більше 200 тисяч підписників та співзасновниця інтернет-магазину. В інтерв’ю Woman Magazine вона розповіла, чому вирішила переїхати з Польщі до України, як починала кар’єру в Instagram та поділилася, що переживала в момент пропозиції руки та серця.
Вікторія, ви навчалися в Польщі на архітектора. Розкажіть, будь ласка, про цей досвід. Чому вирішили здобувати освіту там?
Так, я навчалася у Варшаві. В 2014 році було модно і престижно вступати на навчання до Польщі і отримати диплом європейського стандарту. Я поговорила з мамою про це, на що вона сказала «чому б ні?». Якщо чесно, не знаю як я наважилася, тому що це було навіть не сусіднє місто, а країна. Я тоді була максимально домашньою дитиною.
Перші місяці було важко, я часто плакала. Але рада, що наважилася, це був класний досвід. За перші півроку, мені здається, я максимально подорослішала.
Я навчалася на архітектора-інженера і було цікаво. Особливо – формат, так як він відрізнявся від того, що зараз зазвичай відбувається у ВНЗ. Нас не карали за пропуски, а зосереджували увагу на результаті. Наприклад, якщо ти тиждень не з’являєшся на парах, але принесеш якісний проєкт, то тебе похвалять та поставлять хорошу оцінку. Часто заняття проходили без офіційностей, ми просто сиділи в колі, бувало з кавою, спілкувалися з викладачем і кожен презентував свій проєкт. Заняття не сприймалися як заняття, а скоріше як можливість поспілкуватися з людьми зі спільними інтересами, тобто одногрупниками. Чи можливість прийти на консультацію до викладача, який дасть дієву пораду чи ідею по проєкту. Після пар я летіла додому натхненна. Я б залюбки прожила ці 5 років ще раз.
Після навчання ви повернулися до України. Чому прийняли таке рішення? Зазвичай багато хто навпаки їде в Польщу, не бачачи вдома перспектив для себе.
Після навчання я повернулася до України і дуже цьому рада. Хоча всі мене відмовляли та дивувалися цьому рішенню. Просто мені було некомфортно в чужій країні, я почувалася там чужою. Особливо відчутно це стало на третьому курсі, коли проходила практику.
Крім того, з третього курсу у мене почалися відносини з моїм хлопцем, тепер вже нареченим. Він жив в Одесі, також навчався. На четвертому курсі перед нами постало питання: хто переїжджає? Я не бачила для себе перспектив в Польщі. Але була впевнена, що хочу працювати архітектором і вже планувала після повернення додому влаштуватися в архітектурну компанію та займатися улюбленою справою. Тож я вирішила і сказала: «Ілля, давай все-таки приїду я до Одеси». Тим паче, що в Одесі до цього ніколи не була.
З чого починався ваш шлях блогера? Що стало відправною точкою?
Творчість і комунікативність у мене проявлялися ще з дитинства. Ми досі згадуємо з подругої наші фотосесії, які я вигадувала. Робили з газет фон на стіну, натягували біле простирадло. В певний момент я зрозуміла, що Instagram вже не просто став соцмережею, де викладають фото для знайомих і друзів. Я почала викладати різні цитати, ділитися своїми думками, ідеями з обробки фото.
Більш активно і професійно я почала вести сторінку приблизно три роки тому, коли повернулася з Польщі. З архітектурою я все ж вирішила призупинити і почала шукати себе. Я працювала онлайн, контент-менеджером в Instagram-магазині: робила фото, писала пости. Взагалі тоді цікавилася, як працювати з фотографіями, писати текст, в тому числі і продаваючий. Потроху збирала інформацію і паралельно ще й застосовувала отримані знання у своєму профілі. В той же час вже почала брати рекламу, за яку платили 200-300 грн, робила взаємний піар з іншими дівчатами.
Багатьом здається, що бути блогером легко, достатньо просто викладати фото і знімати stories. З якими труднощами вам довелося зіткнутися? Де вивчали сторітеллінг, таргет та інші речі, важливі для блогера?
Ох, якби все було так просто: викладати звичайне фото, звичайні stories і на тебе підписуються, аудиторія тобі довіряє. Але ні. Насправді блог – це повноцінна робота 24/7, ти думаєш про неї і у вихідні, і коли готуєш їжу чи коли чистиш зуби. Блогер постійно знаходиться в пошуках нових ідей та інформації. Instagram постійно змінює алгоритми і не завжди ти встигаєш під них підлаштуватися чи зрозуміти.
Коли стала вести блог, то купувала різні чек-листи, читала форуми, дивилася YouTube-ролики. Зараз вже простіше. Крім того, ми постійно спілкуємося з іншими блогерами, обмінюємося інформацію. Стосовно таргету мені пощастило, бо мій наречений – таргетолог. Я маю базові знання, але якщо треба більш професійна допомога, то я до нього звертаюся. До речі, перші 50 тис. підписників прийшло саме з таргету і більшість зі мною до сих пір. Тоді були популярні маски та фільтри для stories і я одна з перших в Україні, хто став їх створювати. Пам’ятаю, що створила близько 10 штук і записала просте відео, де говорила: «Привіт, красуня! Не перемикайся, за підписку на мене дарую тобі 10 фільтрів для stories». Ці креативи мій наречений поставив на таргет і на мене почали підписуватися.
Зараз отримати знання, як просувати свою сторінку, вже простіше, так як в інтернеті достатньо базової інформації.
Порадьте, як можна стати блогером в 2022 році? Що для цього треба мати і які знання необхідно здобути?
Багато хто говорить, що блогером зараз стати нереально, їх і так багато, соцмережі перенасичені. Я думаю, що це не так. Звісно, важче стати блогером, але реально. Що для цього потрібно? Не соромитися, бути собою, мати свій стиль подачі, не боятися пробувати і показувати себе.
Мені здається, зараз цінується максимальна простота та унікальність. Ідеальні картинки, що були актуальні раніше, всім набридли. В блогері хочеться бачити друга, його проблеми, побут. Ну і звісно мати знання, як знімати stories, на що звертати увагу, як працювати з аудиторією. Потрібно відслідковувати, що для аудиторії цікаво та актуально. Тож ентузіазм – добре, але знання теж потрібні.
Який принципів дотримуєтеся у власному стилі ведення блогу?
Раніше я дивилася на інших блогерів, з декого брала приклад. Потім зрозуміла, що це нікому не потрібно, і в першу чергу мені самій. Беручи приклад з інших, я обмежую себе. Тож вирішила просто показувати справжню себе і, мені здається, людям це подобається.
В цьому році ви відкрили свій інтернет-магазин одягу. Розкажіть детальніше, чому вирішили зайнятися цією діяльністю? Яка концепція вашого магазину?
Ініціатором створення інтернет-магазину був Ілля. Я просто довго думаю, а він – діє зразу. Мені здається, в цьому ми ідельна команда, він подає ідею, робить перший крок, а я – підхоплюю, думаю над подачею. Інтернет-магазин мав розпочинати діяльність із власного виробництва. Та я побоялася і запропонувала не спішити, поки попрацювати із товаром з Туреччини і Китаю, а паралельно вчитися і моніторити інформацію. Серед знайомих ні в кого немає магазину з власним виробництвом, тому немає з ким порадитися. Тож паралельно ми проходимо курси, читаємо. Думаю, що скоро настане новий етап нашого життя – створення власного бренду.
Ви зі своїм хлопцем разом вже більше 5-ти років. Як ви познайомилися?
Так, цієї весни буде 6 років, як ми разом. Хоча знайомі ще з 2011 року. Ми були в одному лагері в дитинстві, де дружили і навіть маємо спільні фото. Він з Вінницької області, я – з Хмельницької. Якось сиджу я на занятті з інформатики, це був третій курс. Мені стало нудно і я вирішила зайти на стару сторінку ВКонтакті, передивитися фото зі школи. Тут помітила фото з лагерю і мені стало цікаво, хто як зараз виглядає, адже на фото декілька чоловік були відмічені. Зайшла на сторінки, лайкнула фото і звернула увагу на Іллю, те як він подорослішав і став гарнішим. Хвилин через 15 мені приходить повідомлення: «Привет! Ты помнишь меня?». Ми почали спілкуватися, розповідати про своє життя, я за нього на два роки старша і тоді він закінчував 11 клас. Так ми спілкувалися декілька місяців. На Великдень я приїхала додому і ми з ним зустрілися. Після цього вже не розходилися.
Під час навчання в Польщі ви підтримували стосунки на відстані. Часто це випробування для пари, як вам вдалося зберегти відносини?
Два роки відносин пройшли на відстані, я була у Варшаві, він – в Одесі. Бачилися ми раз на два місяці, інколи – трохи частіше. Але це дійсно було випробуванням і зараз, згадуючи це, самі дивуємося, як змогли його подолати. Відносини на відстані – це робота обох, має бути колосальна довіра. Важко в телефонному режимі підтримувати один одного, знаходити потрібні слова. Рада, що ми впоралися і мені здається, це нас загартувало.
Влітку вам зробили пропозицію і як ви писали в блозі, що це було неочікувано. Як усе відбувалося, які емоції тоді переживали?
Це було дуже неочікувано, тому що я їхала на локацію робити для івент-агенції рекламу і знятися в їх фотосесії на тематику love story. Івент-агенція за півтора місяці до події написала мені з пропозицією реклами. Розповіли, що в них є ідея, хочуть відтворити локацію і зняти love story для портфоліо. Я погодилася, мені було цікаво. Вони оплатити рекламу, ми визначили дату, узгодили подачу, ТЗ. Тож коли я туди їхала, все мало бути зовсім по-іншому. Зараз я вже говорю про це спокійно, згадую, де могла здогадатися. А тоді був шок і все настільки пройшло ідеально, мені не вірилося, що це відбувається насправді. Ілля – не романтик, а тут все спланував до деталей. Бажаю кожній дівчині пережити ці емоції.
Як ви проводите вільний час? Чи є вас хоббі?
Люблю кататися на лижах. Якби ми жили десь у Карпатах, я б весь свій вільний час присвячувала в саме цьому. Влітку, так як ми в Одесі, я у вільний час біжу на пляж, обожнюю засмагати. Зазвичай у вихідний ми йдемо на прогулянку до моря, воно особливо гарне в холодну пору року. На прогулянці ми обговорюємо нові ідеї та їх реалізацію, плани на майбутнє і т.д.
Текст: Варя Крат
Фото: особистий архів Вікторії Тєряєвої
