Таня Висоцька: про чоловіка у ТРО, плани після війни та волонтерство
З початку війни її чоловік та випусковий редактор Вікон пішов у територіальну оборону Києва. Сама ведуча Вікна-новини Тетяна Висоцька залишилась вдома із двома дітьми, старшим Стасом та 10-річною Таєю. З чоловіком та батьком вони бачаться лише по відеозв’язку, самі теж не стоять осторонь, плетуть сітки та систематично здають кров для порятунку військових. І з кожним днем вірять у перемогу Україні все більше та намагаються будувати плани після війни.
Для нашої родини війна почалася із дзвінка від генічеських родичів – про те, що з Криму сунуть колонни військової техніки. Поки мені по телефону про це на світанку 24 лютого розповідала мама, я побачила смужку світла під дверима. Це вже мій чоловік Олексій, випусковий редактор Вікон, збирав речі у військомат – йому прийшло повідомлення про збори.
За місяць до того він записався в лави тероборони бойовим медиком, у нього перша медична освіта. Він завжди відчував, що це пекло з нами станеться, а бути осторонь не міг. Для нього продовження війни було зрозумілим, кілька років він був у ротаціях на Донбасі як капелан-волонтер, поки не ухвалили закон про капеланів. А два місяці тому він обійняв мене, дітей і пішов. Я залишилась «на хазяйстві». Відтоді ми бачилися лише по відео. Його рота потрапила одразу в гарячу точку, під Гостомель. Нині він із побратимами стежить за підступами до столиці.
Діти сприйняли початок війни дуже мужньо, старший син нас із донькою оберігає й бере на себе важку роботу. Ми втрьох навчилися блискавично застрибувати в коридор під час сирен і накриватись ковдрами під час вибухів. Обійматися і відволікати одне одного – чи грою в слова, чи якимось ситкомом. Дочці 10 років, вона вразлива, тож ми зараз частіше, ніж будь-коли, обіймаємось і я шепочу їй – я поруч. Вона мріє про перемогу, бо лишила до цієї нагоди на дачі рафаелку. А головне, ми пообіцяли виконати її мрію – після перемоги взяти собаку! Тож тепер днями переглядаємо відео про породи й догляд за песиком.
А ще ми разом із сином-студентом, він теж на військовому обліку, здали кров для наших захисників, і ще підемо. І всі втрьох ходимо плести маскувальні сітки. Це досить марудна, але така необхідна справа! Відчуття, коли всі ми долучаємося до нашої перемоги, безцінне!
Я намагаюся не впадати у відчай чи сум, хоча приводів щодня не бракує. Але знаю, що ми не маємо іншого виходу, ніж вистояти – за нами діти й наше майбутнє! Наші воїни віддають життя, здоров‘я й сили саме задля того, щоб ми вірили в це і вистояли. Ніхто не знає, скільки триватиме це пекло. Але у всього є свій кінець, і я мрію про те, що пощезне ворог, ми відплачемо за полеглими і відбудуємо нашу прекрасну країну. Без варіантів і тільки так!
Фото: прес-служба
